Історична довідка
Історія Смизької громади
Смизька територіальна громада із адміністративним центром у смт. Смига (далі – Смизька ТГ) утворена у ході адміністративно-територіальної реформи України, згідно Рішення Смизької селищної ради № 72 від 22 квітня 2016 р., Рішення Шепетинської сільської ради № 159 від 26 квітня 2016 р. та Рішення Берегівської сільської ради № 49 від 25.04.2016 р., відповідно до «Перспективного плану формування територій громад Рівненської області».
У 2016 році Смизька селищна рада, утворена у 1980 році, об’єднала навколо себе як головна садиба ТГ села колишньої Берегівської сільської ради, створеної у 1940 році, та колишньої Шепетинської сільської ради, утвореної у 1991 році. Сільські ради були реорганізовані, а на їх територіях утворено, відповідно, Березький та Шепетинський старостинські округи.
До складу Смизької ТГ увійшло 14 населених пунктів: смт. Смига; 6 населених пунктів Берегівського старостинського округу: с. Берег, с. Комарівка, с. Онишківці, с. Тур’я, с. Миньківці, с. Сапанівчик; 7 населених пунктів Шепетинського старостинського округу: с. Шепетин, с. Студянка, с. Стара Миколаївка, с. Нова Миколаївка, с. Буща, с. Мартинівка, с. Голуби (рис. 1.1).
Рис. 1.1. Населені пункти Смизької ТГ
Як свідчать результати наукових досліджень, територія сучасної Смизької ТГ була заселена з давніх часів: у с. Берег виявлені залишки майстерні крем’яних знарядь, на території с. Онишківці знайдено бронзове вістря списа й сліди палеолітичної стоянки, у с. Шепетин, на терасі правого берега р. Іква та на дюні поблизу хутора Голуби, в урочищі виявлено сліди мезолітичної стоянки, в околицях хутора Голуби знаходилось поселення комарівської культури. У ХІІ ст. поселення входили до складу Київської Русі, згодом – до Галицько-Волинського князівства, у 1340 р. перейшли під владу Литви, а у 1569 р., внаслідок Люблінської унії, – відійшли до шляхетської Польщі.
Історія населених пунктів Смизької ТГ тісно пов’язана з іменами князів Острозьких, зокрема, у ХVІ ст. до м. Острога належало село Буща, до маєтків князя Костянтина Острозького відносилось село Студянка. Також, власниками поселень у різні періоди були Радзимінські (с. Берег, с. Миньківці), Рогозинські, Рахманов (с. Онишківці), М. Груя, Райтарув, Киликивичі, Непокульчицькі, Бурштини (с. Тур’я), Заславські, Любомирський, Карвицькі, Вроновські (с. Буща), Берг (с. Студянка, с. Миколаївка (зараз Стара Миколаївка), Кенненберг (зараз Смига)) та інші.
Більшість із сіл Смизької територіальної громади розташувались на берегах річки Іква (с. Студянка, с. Берег, с. Тур’я, с. Миньківці, с. Сапанівчик), або біля її приток (с. Смига, с.Шепетин).
Задля убезпечення від несподіваних нападів татарів, серед непрохідних лісів було збудоване село Тур’я, посеред соснових лісів розмістилось село Буща, у селі Комарівка на сіножатях до 1915 р. стояв курган, окопаний ровом, наповнений водою.
Поміж лісами було започатковано і поселення-колонію Кенненберг (нині Смига), куди власник Студянки граф Берг запросив десять сімей німців-ремісників, які із місцевого дуба виготовляли клянки до бочок із пивом, вином та горілкою. У цій місцевості з часом було збудовано лісопильню (тартак), паровий млин, вузьколінійну залізничну дорогу до урочища Любомирки, ресторан. На знак вдячності і поваги до господаря, німці назвали поселення Кеннен Берг – Знатний Берг.
Під час першої світової війни від Смиги до Бущі і до Мартинівки були дуже знищені ліси, в зв'язку з розміщенням другої лінії фронту. Кененнберг перейшов до поляків, на працю в лісопильний цех приїхали нові поселенці – брати Шпачинські, Капостюки, Загородні. У 1928 р. назва поселення була змінена на Смигу (від слова «смуга»), так як поміж лісами від сіл Круки і Забара простяглася смуга болота, де знаходилось два джерельця-озерця й проживала знахарка Якубиха, яка лікувала людей з навколишніх сіл лікарськими травами. Ця смуга болота простягалась аж до Дворищенських і Носовицьких боліт, по яких протікала невеличка річка Смужка – притока річки Ікви, в якій було дуже багато риби, та в посушливі роки річка іноді пересихала.
З приходом поляків у 1920 році поміщицькі землі, ліси та маєтки були передані Кременецькому ліцею, у Смизі – розширено лісопильний цех, побудовано меблеву фабрику, паркетний цех, кооперативний магазин, школу, народний дім (клуб), амбулаторію, запроваджено санітарний стан. До 1937 року в Смизі була одна з найбільших на той час на Волині ремісничих столярських шкіл. Функціонувала фармацевтична фабрика, де виготовлялось багато видів спиртових настоїв із трав, плантації яких розташовувались вздовж Брідка від Смиги до Козібродів (недалеко Дворищ).
У селі Онишківці Смизької ТГ знаходиться одна із найвизначніших пам’яток Рівненської області – Джерело (купальня) Святої Праведної Анни, яке приваблює паломників зі всього світу.
Про вагому роль церкви в історії розвитку населених пунктів Смизької ТГ свідчить поширення будівництва храмових споруд, а саме дерев’яних церков у с. Шепетин (1741 р.), у с. Миньківці (1761 р.), у с. Тур’я (1773 р.), у с. Берег (1816 р.), у с. Онишківці (1620 р., 1881 р.), у с. Буща (1858 р.), а також будівництво дерев’яного костелу з органом у Смизі на початку 20-х років ХХ ст. Проте більшість із цих храмів не збереглось. Свято-Олексіївська дерев’яна церква, збудована у 1906 році у с. Буща, нині належить до архітектурних пам’яток місцевого значення.
Таким чином, у ході історичної еволюції, на території сучасної Смизької ТГ – у мальовничій місцевості, оточеній віковічними лісами, люди згуртовувались для спільного проживання, праці й оборони своїх поселень, формуючи глибокі економічні, релігійні, культурні та родинні зв’язки, що згодом дозволило утворити добровільне об’єднання громад.
