Герої нашого краю

Семеренко Капітон Кирилович народився в селі Засів, тепер Радивилівського району, в 1895 році. Після служби в армії (служив в лейб-гвардії в охороні царя Миколи ІІ та на фронтах першої світової війни) одружився та переїхав на проживання в село Стара Миколаївка, тепер Дубенського району. За часи польської окупації був в селі солтисом, а пізніше лісником в Смизькому лісництві. З приходом більшовиків в 1939 році був призначений головою сільської ради, що знаходилася в селі Стара Миколаївка. Весною 1944 року після другого приходу більшовиків він продовжив виконання функцій голови сільради. Органами МГБ заарештований в 1950 році по підозрі в допомозі підпільникам ОУН, зокрема боївці "Максима"-(Бронський Степан, с.Стара Носовиця). Отримав термін 10 років таборів. Карався в таборах Караганди. Після смерті сталіна вирок було переглянуто та в 1954 році Капітон Кирилович повернувся додому. Помер 6 травня 1975 року.

На фото один з останніх повстанців на теренах Вербського (тепер Дубенського) району. Ткачук Степан Павлович, житель села Сапанівчик, 1925 року народження. Член ОУН. В УПА з 1944 року. Мав псевда "Кузеренко, Омелько, Дуб". З 1947 року в боївці підрайонного провідника ОУН "Максима" -( Бронський Степан, с.Стара Носовиця). Після загибелі "Максима" (20 жовтня 1951 року в селі Стара Миколаївка), Кузеренко був переведений в боївку районного провідника ОУН "Юрка"- (Ярмолюк Степан, с.Залужжя). На фото поруч дружина Федчук Оксана Сидорівна. Проживала в селі Птича в одному будинку з родичкою на ім'я Євдокія (агент МГБ під оперативним псевдонімом "Анна). Оксана допомагала повстанцям продуктами, прихистком, на базарі купляла папір для друкування листівок. Діяв "Кузеренко" на теренах Вербського району до 1953 року. Далі відомості про нього відсутні. Пропав безвісти. Пам'ятаймо!

Надбродний Антон Іванович народився в 1921 році в селі Шепетин Дубенського району. Член ОУН. Був в боївці підрайонного провідника ОУН "Пшеничного"-(загинув 28.11.1947 р.). Загинув в бою з більшовиками в 1946 році в рідному селі. Після загибелі Антона до Сибіру в 1947 році були вивезені його батьки, Іван Олексійович та Анастасія Кирилівна.Тоді о першій годині ночі до Сибіру та на Урал були вивезені сім'ї з сіл Шепетин, Голуби, Студянки, Нова Миколаївка, діти та чоловіки яких були в УПА.

Нещодавно мені передали світлини нині покійного жителя  села Буща Дубенського району Рівненської області, Грицишина Олексія Тимофійовича 1921 року народження. Член ОУН з 1943 року. В УПА з червня 1943 року, в сотні "Беркута". Мав псевдо "Бойовий". В 1944 році був відпущений додому на лікування (запалення легень). Весною 1945 року був призначений зв'язковим в районного шефа зв'язку "Горе" та отримав нове псевдо" Яструб". 19 квітня 1945 року неподалік села Довге Поле більшовиками, за допомоги лісника, була виявлена криївка, в якій на той час знаходилися "Яструб" та ще один повстанець з села Буща Грицак Іван Ф. Хлопцям було запропоновано здатися, але вони кинувши з криївки гранату почали відстрілюватися. У висліді бою був поранений солдат ВВ НКВД. Більшовикам вдалося кинути в криївку димову гранату і хлопці від чаду втратили свідомість.... За участь в УПА Грицишина Олексія Тимофійовича було засуджено до 20 років сталінських таборів. В таборах Воркути Олексій пробув понад 11 років та по амністії був звільнений і повернувся в рідне село. Згадують його односельці як доброго чоловіка. Коли в 1991 році Україна стала незалежною, то Олексій Тимофійович заплакав та сказав: "Слава Богу дочекався!". Помер Олексій в 1992 році. Пам'ятаймо!

Остапчук Михайло Костянтинович народився 1912 року в селі Миньківці Дубенського району Рівненської області. Був одружений, мав двоє дітей. Член ОУН з 1943 року. Станичний села Миньківці, мав псевдо "Остап". Двоє жителів села Миньківці, які були агентами МГБ о/п. "Роман" та "Ліс" повідомили в с.Вербу в РО МГБ, що в селі Миньківці з'явився "Остап". 22 квітня 1947 року в село прибула чекістсько-військова група в кількості 10 чоловік, яку очолював лейтенант Васільєв. В цей день "Остап" допомагав дружині вивозити гній на поле. Побачивши більшовиків, які його оточували, він почав бігти в бік с. Тур'я. Більшовики стріляючи почали переслідувати станичного. Пробігши 3-4 кілометри та не навздогнавши "Остапа", більшовики забрали від дружини коня та почали навздоганяти станичного. Бачачи безвихідь, "Остап" щоб не здатися живими підірвав себе гранатою... Розірване тіло більшовики забрали в с.Верба. Фрагменти тіла, які залишилися на полі, брат дружини зібрав та поховав на цвинтарі с. Миньківці. Дружину з сином більшовики вивезли в Омську область. Дочка залишилася в селі завдяки тому, що в той час була в бабусі. Про цю трагічну історію розповів житель села Миньківці, Остапчук Степан Порфирович, який на той час був підлітком та був свідком тих подій. Документ з архіву СБУ, що на фото також про це повідомляє. Пам'ятаймо!

 

Кочетов Сергій Вікторович («Кіт»)

19 серпня 1991 народився герой нашого краю,  солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни, житель с. Берег Момотюк Дмитро Володимирович.

Петровський Михайло Васильович народився в 1931 році в с.Стара Миколаївка тепер Дубенського району Рівненської області. Михайло з малих літ був дуже активним хлопцем. Співав в хорі місцевої "Просвіти" (керівник дяк Петро Костюк), завжди приймав участь у всіх патріотичних заходах, що організовувала "Просвіта" та місцеві активісти. Товаришував з Олексієм Гаврилюком з1929 р.н.. В другій половині 40- х років працював продавцем в місцевій кооперативі,а пізніше працював на пошті, де розносив по селах пошту. Вже тоді Михасько, як його називали в селі був пов'язаний з підпіллям та співпрацював з повстанцями, розносячи грипси та листівки. Хтось з місцевих сексотів розказав про це в МГБ і Михайло, щоб уникнути арешту разом з товаришем Олексієм Гаврилюком весною 1950 року пішли в підпілля. Вони влилися в боївку підрайонного провідника ОУН "Максима" - Бронський Степан з с.Стара Носовиця, де взяли собі псевда "Лушпан,Туча" - Михайло та " Грім" - Олексій. Діяла боївка в околицях сіл теперішньої Смизької ОТГ та в селах в бік м. Дубно. Важкі то були часи для підпільників, яких на території Вербського району залишилося кілька десятків. Тоді на території району діяло два проводи ОУН, "Максима" та "Юрка", він же "Богдан, Малий, Кость, Богданчик". В підпіллі були агенти МГБ і в кожному селі було багато "освєдомітєлєй" МГБ. 6 липня 1951 року п'ятеро підпільників перебували в с.Судобичі, в клуні місцевого жителя Ордината, який був агентом МГБ на псевдо "Биков", який і доніс про це в РО МГБ. Відбувся бій.Троє підпільників прорвалися в ліс в бік с.Плоска, а "Туча" та " Грім" прикривали їх відхід. В бою були вбиті начальник РО МГБ майор Кутіцин, його зам.підполковник Мілов та тяжко поранений сержант Соколов.З агинув і Олексій, а Михайло який особисто вбив начальника РО Кутіцина, щоб не потрапити в полон на муки,останньою кулею застрелився... . На першому фото повстанець Михайло Петровськой "Туча" і місце в селі Судобичі, де відбувся останній бій для жителів села Стара Миколаївка, повстанців Михайла та Олексія.

Родина Петровських з с.Стара Миколаївка Дубенського району Рівненської області.Батько родини Василь та старший син Петро в 1944- му році були мобілізовані на фронт та в тому ж році обоє загинули в Прибалтиці. В 1950 році, коли Михайло був в підпіллі,в хату його матері Лукерії було поселено "квартиранта" з села Угорськ  Михайла Соб....на, який працюючи на Смизькому заводі був агентом МГБ на псевдо "Іванов". В його завдання входило слідкувати, коли прийде додому Михайло та повідомити про це в Смизький гарнізон МГБ. Після загибелі в с. Судобичі повстанця Михайла Петровського "Луна" його родина, мати Лукерія та сестра Іра, якій було 14 років, в серпні 1951 року були заарештовані. Відбувся суд, який присудив обом 25 років таборів. Покарання відбували в Тюменській області. Повернулися обоє додому після амністії в 1958 році. Хата та хлів були розібрані,з алишився тільки льох. Було дуже важко. Іра влаштувалася на роботу в Смизький ДОК, де працювала в паркетному цеху, а згодом вийшла заміж. Помалу побудували хату, пішли діти.... Померла мама в 1986 році, а дочка Іра померла в 2014 році. Таку страшну ціну заплатила родина Петровських в роки Другої світової війни та визвольних змагань. Прикро, що на сьогодні в селі Судобичі про цей бій та про героїчну загибель повстанців місцеві люди нічого не знають. На території шкільного подвір'я знаходиться могила радянського солдата з зіркою(на фото), де завжди цвітуть квіти, охайно і прибрано.А свої герої йдуть в небуття... . На яких прикладах тоді в нас виховують дітей? На груповому фото стоять зліва Іра, справа мама Лукерія. Сидять подружжя Рачинські з с.Стара Миколаївка, діти яких загинули в повстанцях. Син Андрій загинув в бою з солдатами ВВ біля с.Студінка в 1947 році, а дочка була зв'язковою і її закатували більшовики. Фото зроблене на засланні. Ще на фото брат Михайла Петро, загинув на фронті. Пам'ятаймо!