Герой нашого краю: Момотюк Дмитро Володимирович
19 серпня 1991 народився герой нашого краю, солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни, житель с. Берег Момотюк Дмитро Володимирович.
Момотюк Дмитро Володимирович народився 19 серпня 1991 року в с. Берег Дубенського району Рівненської області. У 1997 році його було зараховано до першого класу навчально-виховного комплексу в с. Берег. Дмитро займався спортом, брав участь у районних спортивних змаганнях з легкої атлетики, футболу. У 2006 році закінчив 9 класів НВК с. Берег, вступив до Золочівського ПТУ. Після його закінчення працював у ВАТ «Рівненська РМС». У 2009 році став солдатом Збройних сил України. 10 квітня 2014 р. Момотюк Дмитро був зарахований до Володимир-Волинської 51-ої аеромобільної бригади у 3-ій батальйон.
Уночі проти 24 серпня загинув у бою під Кутейниковим — 3-й батальйон бригади опинився в оточенні Березне — Оленівка під постійним артилерійським обстрілом.
Обставини загибелі: 24 серпня 2014 р. по позиціям українських мінометників в районі с. Многопілля, Амвросіївський район, Донецька область було завдано потужного удару, в результаті якого було влучання в вантажний автомобіль ГАЗ-66, в якому знаходилися артилерійські боєприпаси. Командир мінометної батареї 3-го батальйону 51-ї ОМБр капітан Шилік Анатолій Вікторович надав наказ бійцям гасити палаючу вантажівку і під час цієї спроби загасити полум’я вантажівка вибухнула. Разом з Дмитром загинули капітан Шилік Анатолій Вікторович, старший лейтенант Беца Ігор Миколайович, молодший сержант Брик Дмитро Юрійович, солдат Павляшик Микола Анатолійович, солдат Бугайчук Сергій Анатолійович, солдат Данилевич Роман Миколайович та солдат Мостика Андрій В'ячеславович.
Військова операція: Бої за м. Іловайськ.
Сімейний стан: Залишилися мати, старші брат та сестра, дружина.
Місце поховання: с. Берег, Дубенський район, Рівненська область.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений 27 червня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня.
Публікації про Дмитра Момотюка
Поліг в бою під Іловайськом у день незалежності
Ця звістка, наче ніж у серце. У бою під Іловайськом загинув наш земляк – 23-річний житель села Берег Момотюк Дмитро Володимирович. 19 серпня Героєві виповнилося 23 роки, а 24 серпня в День Незалежності України він впав смертю хоробрих у нерівному бою з російськими окупантами. Символічно, що ровесник Незалежності України прийняв смерть у день її 23-річчя. Зі скупих повідомлень військових відомо, що мінометний розрахунок, в якому ніс службу Дмитро, попав під удар ворожої артилерії. Пряме попадання. Шансів вижити у нього не було. Понівечене тіло Героя згодом доставили у Мелітополь. Там родина упізнала його і забрала додому. Тому ховали Дмитра Момотюка першого вересня.
На похорон у Берег зійшлося до півтисячі людей. Прибуло все село, керівництво району, військові. Вояки нашої частини А-1519 на честь захисника України, схилились на коліна, дали автоматний салют. Під ридання присутніх Дмитра поховали. Не стало ще одного молодого українця. Достойного сина втратила мати і вся Україна.
Він загинув у самому розквіті сил. Чоловікові було жити й жити. Народити й виростити дітей, добитися чогось у житті. А ворожа куля обірвала молоде життя і поклала його в сиру землю.
У листопаді минулого року Дмитро одружився. А вже 11 квітня його мобілізували. Військова доля помотала Дмитра по «гарячих» точках Донбасу. Його кидали по різних частинах. А останнім місцем служби стала 5-та бригада. У ній він служив у мінометній роті. Лиха доля закинула його під Іловайськ. І в той день, коли одні святкували, інші поклали свої голови за Україну.
Герої не вмирають. Їхні душі знайдуть спокій на небесах. Бо сказано в Святому Письмі, що не має більшої любові, аніж душу свою положити за друзів своїх. Дмитро її поклав за всіх нас. Вічна слава Героєві! Поминаймо його в своїх молитвах. Хай з Богом спочиває!
П. Мащенко
У День Незалежності він загинув на полі бою
Коли Київ 24 серпня демонстрував військовим парадом новітню військову техніку, коли у великих і малих містах України відбувалися фестивалі чи інші дійства на підтримку армії, коли люди виходили на вулиці із синьо-жовтими стягами та патріотичними піснями, Дмитро Момотюк із невеличкого села Берег, що на Дубенщині, своєю кров’ю окропив донецьку землю, довівши свою любов до України. Він віддав за неї своє життя. 19 серпня Дмитру виповнилося 23 роки. А вже через кілька днів, 24 серпня, перестало битися серце молодого патріота. У понеділок, 1 вересня, його в домовині прийняла в обійми рідна земля. Поховали героя у Березі.
Багатостраждальна 51-ша бригада
Коли в Україні почалися протистояння на Сході, то Дмитра до ЗСУ мобілізували 10 квітня 2014 року. Він був військовослужбовцем 51-ої окремої механізованої бригади (Володимир-Волинський). 22 травня, коли терористи розстріляли блокпост під Волновахою, Дмитра оминула ця страшна доля. Та вона ходить за бійцями там, на Сході, слідом. 24 серпня йшли запеклі бої за незалежність держави. І в цей день багато мужніх синів віддали своє життя за неї. Особливо великих втрат зазнала багатостраждальна 51-ша бригада.
Наш земляк загинув у бою за Іловайськ, що на Донеччині, в районі селища Кутейникове. У той день 3-ій батальйон бригади опинився в оточенні біля сіл Березне та Оленівка під постійним артилерійським обстрілом.
Під час танкової та артилерійської атаки російських бойовиків під Іловайськом та Старобешевим та обстрілу з РСЗВ «Град» загинули або потрапили у полон десятки військовослужбовців 51-ої бригади.
Дмитро тримався до останньої миті свого життя
Про Дмитра усі у селі кажуть, що він був скромним та дуже добрим юнаком. Два роки тому помер батько. Молодий хлопець залишився з мамою за старшого. Був роботящим, ніколи не цурався сільської важкої праці. Дмитро був змушений залишити навчання в училищі, бо в селі потрібно було працювати, допомагати матері по господарству. У 2013 році повернувся з армії. Влітку того ж року зустрів дівчину й закохався в неї. Довго не зустрічалися – і минулої осені, в листопаді, одружився з нею. Друзі розповідали, що у них було дуже гарне і веселе весілля. Жили молодята в добрі та злагоді, мріяли про діток… Та в квітні Дмитро поїхав на Схід. Рідні згадують, що Дмитро розповідав, що там не всі витримують те пекло. Казав, що бувало таке, що й голодні були – їсти не було що. Не всі були витривалі, особливо хлопці з міста, «підкошувались» і тікали з передової. А Дмитро тримався до останньої миті, був стійким до всього… Про те, що сталася біда, дружині розповіли не зразу. Не минуло й першої річниці від дня весілля, як стала вдовою…
По сина їхала не одна
Ще з 26 серпня по селі ходили чутки, що з їхнім односельчанином сталася біда. Та в це нікому не хотілося вірити. Навіть, коли мати поїхала на впізнання сина, то нічого не сказала невістці, бо вірила, що то не він. У п’ятницю з військкомату завезли у Луцьк, а вже з Луцька до Мелітополя. З Луцька вона їхала не одна, бо зібрався повний автобус волинян, які теж їхали на Схід по своїх синочків. Вже згодом, на волинську землю привезли автобус з домовинами героїв України, серед них був і Дмитро. Хлопця ще з Мелітополя везли в зачиненій домовині. Односельчани кажуть, що в своє рідне село Дмитро повернувся… без ніг і з дуже понівеченим тілом. Ще там впізнати його було дуже важко, але зрозуміли хто він за документами, які були з ним, за телефоном та завдяки рудому волоссі.
«Расія» роз’єднала рідних
1 вересня невеличке село Берег стало дуже людним. Адже ще з самого ранку почали з’їжджатися родичі, друзі та мешканці з сусідніх сіл. Були й такі, котрі до цього часу нічого не знали про хлопця, але прийшли вшанувати його світлу пам’ять. Також попрощатись із Дмитром приїхали і дубенчани, серед яких були військовослужбовці з військкомату та з Дубенської військової частини А 1590. На похорон приїхали і перші особи району. Було до півтисячі людей. Пані Катерина розповіла: «Плачу зараз гіркими сльозами, бо Дмитро був на Сході разом з моїм внуком. А внук вже майже 5 місяців, як в АТО, і жодного разу не був у відпустці. По телефону нічого не хоче казати, лише одне – живий, здоровий. Дуже важко усвідомлювати, що рускі так вбивають наших хлопців».
Побратим Василь Гук зі Смиги, який 1 вересня мав повертатись з відпустки в зону АТО, свідомо не поїхав на Схід і залишився, щоб вшанувати пам’ять Дмитра, який теж, як і він, був у 51-ій бригаді. Василь каже: «Я його не знаю, але я не міг поїхати, не попрощавшись з Дмитром. Бо знаю, що твориться там, і знаю, що він переживав увесь цей час. У нас був один хлопець, якого мали відпустити, так би мовити, завтра на власне весілля, а сьогодні його вбили…».
Але на похороні не було найближчих Дмитрові людей рідних сестри і брата. Як розповіли нам жителі села, рідна сестра зараз живе в Криму, а брат Героя батрачить в Росії. Їх обох, щоб попрощалися з рідним братом, не пропустили на кордоні. «Расія» роз’єднала усіх трьох, а в наймолодшого брата забрала життя.
Останній дзвінок пролунав для Дмитра
Його провадили дорогою побіля школи, де вчився ще кілька років тому. У школі сьогодні перший дзвінок. Невгамовна березівська дітвора сідає за парти. Похоронна процесія зупинилася. З шкільного подвір’я вийшли вчителі. І пролунав останній дзвінок для Дмитра – школа прощалася зі своїм випускником. Однокласники йшли попереду, несли віночки та встелили дорогу живими квітами. Дівчата Яна, Наталя, Люда та Віта, які вчилися з Дмитром в одному класі, розповіли, що Діма був дуже добрий, ніколи ні з ким не сварився в класі, завжди поважав усіх, не ображав нікого. Згадують вони, якось він випадково чиюсь куртку кинув у відро з водою. Діма одразу признався. Після школи часто зустрічалися. Був хорошою людиною, добродушним і скромним. Сусіди на подвір’ї храму розповіли кореспондентам «Скрині», що Дмитро був роботящим хлопцем, патріотом, любив Україну, хотів їхати на Схід.
– Ми не можемо зрозуміти, чому східняки тікають сюди, в статусі біженців, а наші хлопці гинуть в їхній стороні, – ділилася роздумами жінка. Ми до останньої миті не вірили тій страшній звістці про смерть нашого Дмитрика. І зараз важко повірити в це.
Останньою дорогою у житті Дмитра Момотюка стала сільська вулиця, яка й досі іменується Радянською. Можливо, тепер мешканці Берега все ж таки перейменують її на честь Дмитра Момотюка.
Прощання
Усю дорогу до храму та від храму до кладовища несли домовину Дмитра військові на своїх плечах. Духовий оркестр місцевої музичної школи грав для Дмитра сумні мелодії та похоронний марш. Коли йшли з храму до кладовища, то вийшло так, що Дмитра знову пронесли повз рідне подвір’я, де пройшло усе його дитинство. Сільське кладовище зустрічало Дмитра свіжоскошеною травою та щойно вирубаними кущами. Заради нього нашвидкоруч впорядковували його. Поховали Дмитра біля батька. Настоятель місцевого храму сказав кілька прощальних слів про «убієнного воїна Дімітрія». Також наголосив, що він виконав свій обов’язок, поклав життя своє на полі бою за те, щоб ми в майбутньому жили щасливо.
Царство небесне і вічний спокій Тобі, Герою України! І велика подяка та шана від земляків за те, що віддано захищав нашу державу і не пошкодував свого життя за наш мир і спокій. Герої не вмирають! Слава Україні та Слава Тобі, Дмитре!
Ксеня Галицька, Ігор Маркулич
Постав за мене свічку, мамо
Постав за мене свічку, мамо…
Я не повернуся додому,
Не вип’ю я з тобою чаю,
Не обніму твоїх долонь,
Ти не тужи за мною, мамо
Хоч тілом мертвий – духом ще живий.
Я мусив бути, там, кохана,
Стояти на передовій.
Був я не сам
Там були друзі, колеги та мої брати.
Боролись ми не за заслуги,
А за досягнення мети.
Мета – вона була простою
Безхмарне небо та пташиний спів.
Та ніжний запах цвіту звіробою,
І вільний Схід від клятих ворогів.
Та вмить темне небо почорніло
І звідусіль почувся дзвінкий крик,
Земля в ногах під нами аж тремтіла,
А страх померти просто зник.
Ми не повернемось, не станемо на ноги.
Та віримо, що прийде та пора,
Коли наші сини, спинившись, край дороги,
Згадають серцем мужнії діла.
Постав за мене свічку, рідна мамо.
Не плач, хоч посивіла ти за мить,
За тебе, рідна, я моливсь так само,
За тебе, мила, і у мене серденько болить.
В думках мене тримаєш і чекаєш
Та я пішов у кращії світи…
Живи! Бо ти ще досі тут страждаєш,
Однак мені немає вороття.
Я повернусь, у шибку твою гляну,
Сльоза на оці з’явиться скупа,
А може я сніжинкою розтану,
І серце більш не їстиме журба.
Козіцька Є. М., Ємець Л. Є. –
викладачі технологічного відділення Мирогощанського аграрного коледжу
Присвячується Момотюку Дмитру
У Березі відкрили меморіальну дошку на честь загиблого солдата
Пам’ятну дошку солдату 51-ої аеромобільної Володимир-Волинської бригади Дмитру Момотюку 22 січня відкрили та освятили на фасаді Березького навчально-виховного комплексу. Хлопець загинув 24 серпня 2014 року в боях поблизу Іловайська на Донеччині. Із державного Гімну України, хвилини мовчання за загиблим Героєм та літературної композиції у виконанні старшокласників Березької НВК розпочалась урочиста лінійка. Родина Дмитра Момотюка, односельчани, сільський голова, військові побратими, голова Дубенської райдержадміністрації Руслан Сивий, начальник відділу освіти Дубенської РДА Галина Вознюк – чимало людей цього дня взяли участь у заході та просто прийшли вшанувати пам’ять Героя.
Сусіди та друзі згадували про хлопця тільки добре. Кажуть, що він був дуже чуйною людиною. Не ображав нікого і сам не був злопам’ятним і не ображався.
«Діма був хорошою, доброю дитиною, – каже директор НВК Надія Степанівна Хамедюк, – завжди усміхався… не можу навіть пригадати, що він якусь шкоду зробив. Навпаки, старався завжди допомогти чим тільки міг. Моральні принципи були у нього на першому місці. Коли почули звістку про смерть Дмитра, то все село не вірило у таке горе. У той день роботу всі відклали, виходили на вулицю і перепитували один одного, чи це правда. Повірили вже після того, як мати впізнала сина. Відкриття меморіальної дошки буде зайвий раз нагадувати та пробуджувати в учнів НВК героїзм та патріотизм».
Мар’яна Росоловська
Виконком Смизької селищної ради прийняв рішення про перейменування центральної вулиці села, де виріс Герой, з Радянської – на честь Дмитра.
Список публікацій
Галицька К. У День Незалежності загинув на полі бою / К. Галицька, І. Маркулич // Скриня : обласний тижневик. – 2014. – № 36/4 верес./. – С. 5
Мащенко П. Поліг в бою під Іловайськом у День Незалежності / П. Мащенко // Дзеркало плюс : сімейний тижневик. – 2014. – № 36/4 верес./. – С. 5
На Дубенщині увічнили пам’ять про Героя // Дзеркало плюс : сімейний тижневик. – 2015. – № 5 /29 січ./. – С. 11
Росоловська М. У Березі [Дубенського району] відкрили меморіальну дошку на честь загиблого солдата [Дмитра Момотюка] / М. Росоловська // Замок : обласна громадсько-політична газета. – 2015. – № 5 /29 січ./. – С. 7
Увічнили пам’ять Героя // Наше дзеркало : обласний тижневик. – 2015. – № 4 /28 січ./. – С. 1
Вістенко Р. Віддали життя за Україну / Р. Вістенко // Вісті Рівненщини : газета обласної ради. – 2015. – №4/30 січ./. – С. 2
На Дубенщині вулицю Радянську перейменували на честь Героя // Рівне-Ракурс. – Рівне, 2017. – №34 /31 серп./. – С. 3
Анотація: Вулицю Радянську у селі Берег Дубенського району перейменували на честь героя-земляка Дмитра Момотюка
Вулицю Радянську перейменували на честь героя // ОГО : регіональна щоденна газета. – Рівне, 2017. – №35 /30 серп./. – С. 3
Анотація: Вулицю Радянську у селі Берег Дубенського району перейменували на честь загиблого воїна під Іловайськом Дмитра Момотюка
В Березі [Дубенського району] з’явиться вулиця на честь [загиблого воїна АТО] Дмитра Момотюка // Вісті Дубенщини : газета №1 . – Семидуби, село (Дубенський район), 2017. – № 35/31 серп./. – С. 2
Замість “Радянської” – “Дмитра Момотюка” : у Березі [Дубенського району] перейменують вулицю на честь героя АТО // Наше дзеркало : обласний тижневик. – Дубно, 2017. – № 35 /30 серп./. – С. 4
Вулицю Радянську [в с. Берег Дубенського району] перейменували на честь Героя [Дмитра Момотюка] // Замок : обласна громадсько-політична газета. – Дубно, 2017. – № 35 /31 серп./. – С. 10
Мати загиблого учасника АТО [Дмитра Момотюка з Берега Дубенського району] придбала житло // Наше дзеркало : обласний тижневик. – Дубно, 2017. – № 45/8 листоп./. – С. 5
Мати загиблого учасника АТО [Дмитра Момотюка з с. Берег Дубенського району] придбала житло // Вісті Дубенщини : газета №1. – Семидуби, село (Дубенський район), 2017. – № 45 /9 листоп./. – С. 2
Момотюк Дмитро Володимирович // Вікіпедія : вільна енциклопедія
Момотюк Дмитро Володимирович // Книга пам’яті загиблих
На Дубенщині увічнили пам’ять загиблого бійця // RTB.ua
Шана герою // Youtube
“Нескорені ворогом” Момотюк Дмитро // Youtube
На Рівненщині увічнили пам’ять загиблого бійця АТО [ФОТО] // Рівне 1 : телеканал
