Герой нашого краю: Кочетов Сергій Вікторович
Кочетов Сергій Вікторович («Кіт»)
 |
Дата та місце народження: 30 листопада 1985 р., смт Смига, Дубенський район, Рівненська область. Дата та місце загибелі: 1 листопада 2016 р., с. Славне, Мар'їнський район, Донецька область. Звання: Старший солдат. Посада: Старший навідник. Підрозділ: 24-й окремий штурмовий батальйон "Айдар" (10-а окрема гірсько-штурмова бригада). |
|
Обставини загибелі:Загинув 1 листопада 2016 р. під час обстрілу ВОП в районі села Славне (Мар'їнський район) Донецької області. Разом з Сергієм загинув молодший сержант М. Саюк. Сімейний стан: Залишились батьки. Місце поховання: с. Студянка, хутір Дворище, Дубенський район, Рівненська область (фото пам'ятника).
Указом Президента України № 58/2017 від 10 березня 2017 року, "за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). |
Немає нічого вічного на цій планеті, але є люди, які заслуговують жити вічно.
І чомусь саме на них дуже рано вказує пальцем смерть.
Сергій Вікторович Кочетов (позивний Кіт) народився 30.11.1985 року в селі Студянка на хуторі Дворище Дубенського району Рівненської області.
Взагалі-то з самого дитинства його називали зовсім не "Котом". Прізвисько в нього буле більш лагідне та ніжне - "Котя". Так його почали називати через його чорняве волосся та дуже привабливу вроду у сукупності з прізвищем "Кочетов".
З 1-го по 11 клас навчався і мешкав у селищі міського типу Смига. Відразу після закінчення школи пішов в армію.
Дуже хороший друг, який, щоб не сталося, завжди прийшов би на допомогу та підтримав. Він просто не розумів, як це - залишити у біді. Це стосувалося його друзів, родичів та знайомих, а потім і своєї країни.
І коли в Украну прийшла біда - Котя був у перших лавах тих, хто кинувся на порятунок.
Після армії працював на заробітках - їздив по містах на будівництва. Оскільки він був єдиною та люблячою дитиною в батьків, то хотів допомогати не тільки для свого блага, але й батькам. Клав плитку так, що після нього нічого не перероблювали, завоював собі репутацію чудового майстра.
Якось одного осіннього дня 2013 року, коли Сергій вже збирався на черговий об'єкт, він увімкнув новини і побачив, що зі студентами зробив Беркут. І тоді він сказав: "Мені робота більше не потрібна, бо якщо ми це стерпимо, не буде більше країни, в якій я міг би працювати, я їду туди, де я потрібен."
Повністю пройшов шлях Майдану, приймав участь в усіх кривавих боях, як на Грушевського, так і на Інститутській.
Котя був доброю, чесною, справедливою, порядною, мужньою, просто дивовижною людиною. Про нього можна написати дуже багато, але досить того, що він був неперевершеним і все, що він робив, було заради народу в чесній Україні.
Після Майдану він жив тільки війною. У грудні 2014 року добровільно пішов захищати Україну від ворога. У лютому 2015 року підписав контракт до закінчення особливого періоду.
Солдат, старший навідник мінометного взводу 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 10-ї окремої гірсько - штурмової бригади.
Сергій Вікторович повоював у багатьох місцях - Щастя, Трьохізбенка, Новоайдар, Станиця Луганська, врятував від смерті не одного побратима. Був поранений, деякий час перебував на лікуванні, бо не міг нормально ходити.
Загинув 1 листопада приблизно о 23.30 - 0.00 поблизу села Славне Мар'їнського району Донецької області внаслідок детонації боєприпаса у каналі ствола міномета.
У вересні цього року Котя побував вдома у відпустці. Люди, які бачили його в останній раз живим, розповідали, що перед поверненням на фронт, воїн казав, що більше вони не побачаться з ним, що більше він не повернеться. Друзі намагалися перевести це в жарт, але зупинились, коли побачили, що він не сміється.
Йому було лише 30 років.
Нікому не дано жити вічно, але можна жити спокійно, за що ця Людина з великої літери боролася до останнього свого подиху.
